Журнал «Ковальська майстерня» №3

“… Вчилися бізнесу, менеджменту, економіці, як це все зараз називається. І сьогодні все це лягло на плечі мого Володі, а на мої – дизайн і саме виробництво. Наша мама тягне папери, документацію, РЕС, податкову, охорону праці, соцстрах… Час вимагає постійного руху. Наприклад, щ таке сучасний склад? Це має бути ідеальне приміщення, куди приходиш і береш у потрібному місці потрібний шрубчик. Завідуючий складу має зустріти, грамотно порадити замовникові, інтелігентно і професійно поговорити… Та й дизайнери у мене ще повинні підтягуватися, щоб уловити мої задуми. Наразі я сам малюю, накидаю, а вони вже опрацьовують для подачі замовникові. Усього працює 45 осіб. Новенького випробовуємо місяць, якшо тямущий – буде працювати. Нецікаво й неперспективно тримати людину, яка здатна тільки шліфувати й чистити…”

Господар Богдан Новосельський завжди у пошуку – і творчому, і хазяйському. От і зараз планує зробити на зиму сучасне приміщення для фарбування, з освітленням та підігрівом. І поступово, на очах, колишні механічні майстерні сільгоспхімії перетворюються на ковальський осередок. Навіть залишена кран – балка сьогодні “грає на руку” майстрам, бо чим іще можна підняти браму висотою 6,5 м?
Постійна еволюція внутрішнього світу позначається на творах, що стають провідниками в гармонійне оточення, яке формується й змінюється разом із Майстром: “Сьогодні вже є мій замовник. З одного боку він виріс творчо: знає, що таке машинна робота, а що таке ручна, і готовий її сприймати, пояснити її функціональність. З іншого боку, коли фірма вже тримає свою марку, то треба її тримати. Одну роботу зробиш погано – це потягне за собою ряд непотрібних речей. Я намагаюсь працювати й подавати роботу так, щоб вона подобалася всім – від селянина до академіка. Навіть коли замовник диктує свої умови – “мені роби густо”, все одно намагаюсь це “густо” поєднати з якоюсь грамотою. Найпростіші роботи теж мають виглядати гарно, та й проектувати просту роботу найважче, бо треба мінімальними засобами показати красу. Замовляють усе, хоч я тримаю орієнтир на монументальність, вона мені ближча до архітектури. Із задоволенням спостерігаю, що найяскравіші представники українського ковальства сьогодні йдуть кожен своїм шляхом. Я залюбки поділюся з професіоналами своїми надбаннями, але – з професіоналами. З ковалем “з вулиці”, який прийшов тільки щоб “знати таємницю”, навіть спілкуватись не хочу – він нічого не зробить. Іноді дивишся – наша композиція, відпрацьована зовсім іншими матеріалами – то зовсім інша робота. Нагла, бридка, паскудна робота. Відчуваєш задоволення: навіть копіювати – і то не вміють”…

Роботу Майстер розбиває на етапи: спочатку показує каталоги, щоб зрозуміти власний смак замовника. Потім – яку суму він спроможний заплатити. Після цього – виїзд на об’єкт, зйомки, заміри, і – гармонійне поєднання з архітектурою.
Пан Богдан кожний будинок опрацьовує так, ніби сам живе в ньому. Красиво поєднує камінь з металом. Категорично відмовляє замовника від використання штучних матеріалів: плитки, пресованої цегли. Надає перевагу природним матеріалам, барвам обробленого природного каменю. Дотримується великих форм, які набагато важче обробляти технічно. Працює з кругляком 32 мм, адже в екстер’єрі він має кращий вигляд, ніж кругляк 12 -14 мм. Планує пан Богдан більше працювати із склом, та для поєднання скла з металом необхідна бездоганна технічна підготовка власних вихованців. Отже, попереду ще багато праці.

Нині Богдан Новосельський має заповітну мрію – створити власну школу й підтягти хлопців. Адже легше молодого навчити, ніж старого перевчити. Бо між теорією і практичним навчанням має бути певна гармонія. Уже другий рік вчаться хлопці “Ковальських майстерень” Богдана Новосельського на заочному відділенні факультету художнього кування при Чернівецькому університеті, на базі Вижницького коледжу. Підтримки від держави пан Богдан не чекає, хоча сподівається на сприятливі закони для професійного розвитку молоді: “Свого часу в мене була перевірка податкової, і питають -чому учні оформлені на півставки. Але це ж не робітники, кажу, а учні, які тільки починають щось крутити. Я вам через рік дам десять робочих місць або зараз нажену хлопців з роботи, бо свідомо на банкрутство не піду, оформлюючи їх на повну ставку. Мене зрозуміли….”

Створення власної школи майстер розпочав з діалогу. Розглядається питання композиції – бере участь увесь колектив, вислуховуються та розбираються “по кісточках” усі зауваження: там втрачено центр, тут загубилась пропорція. А після цього сам стає до роботи, виправляє і знову навчає.

Є в пана Богдана й виставкова зала, яка теж може багато чого розповісти і про Майстра, і про розвиток його творчості. Подаючи ескізи, фотографії готових робіт, макети в комп’ютері, пан Богдан зрозумів: треба представляти роботу в матеріалі, бо саме природний дотик до металу дає відчуття завершеності. Зразки роблять за рахунок фірми, але воно того варте. Працювати над більш серйозним замовленням стає легше, бо замовник бачить, як виглядає матеріал. Так і створюється певна аура, що народжує та розвиває творчу концепцію.

2. Синтез збереження часу і відчуття руху

Мабуть, наша розповідь про Майстра та його “Ковальські майстерні” була б неповною, якби ми не запросили висловити свої думки пана Миколу Сарапіна – Головного художника управління архітектури та містобудування ОДА і пана Богдана Губаля – заслуженого діяча мистецтв України, члена НСХУ.

КМ. Пане Миколо, чим саме цікавий стиль Богдана Новосельського?

Микола. – Він це відродив, адже ковальство наше було знищене, багато зразків втрачено. І це велика трагедія, бо то були розвинуті речі, що відображали свій час. У стилі Новосельського є синтез збереження часу і відчуття руху, в якому ми живемо. У його роботах скрупульозно і грамотно збережена історія, пропорції, пластика, раціональне застосування, адже техніку ковальського мистецтва треба знати досконало. XXI століття кричить іншими рішеннями поєднання архітектури з мистецтвом. Архітектура наразі пішла далеко вперед, за нею треба встигати, розвиваючи образ архітектора відносно часу. Техніка пана Богдана сформована на основі досвіду, смаку, відчуття, внутрішньої культури. Він живе й переживає разом із твором. Кожна річ Майстра завершена й опрацьована досконало, кожна має внутрішній стан.

КМ. Яке Ваше бачення синтезу архітектури і ковальства в Західній Україні?

Микола. – Ковальство – невід’ємна частина архітектурного мистецтва. Зараз у нас сформувалися ведучі групи ковалів, які підняли українське ковальство на рівень європейського. Вони вже мислять монументально, прогресивними категоріями, і це та база, яка дає їм волю. Сьогодні будівництво в Україні розвивається дуже стрімко, і є потреба, щоб ковальство поєднувалося з архітектурою в єдиному комплексі. Ковальські бази фірм Прикарпаття досягли масштабного, промислового рівня, і серед них Івано-Франківщина займає одне з провідних місць. Гріє душу й серце те, що майстри не повторюються у творчості. Ковалі отримали такий мистецький поштовх, що вже не поступаються іншим творчим жанрам – живопису, скульптурі, графіці.

КМ. Пане Богдане, на Вашу думку, чим пояснюється лідерська позиція Західної України в ковальському мистецтві?

Микола. – Саме тут закладені підвалини загальної ковальської освіти. Пройдіться по місту – австро-угорський модерн, сецесія. Все це не дозволяє працювати не нижче певного рівня, а старт зумовлений глибокими традиціями. Адже коваль на селі був першою персоною після вчителя й лікаря. Щоб закрутити підкову, треба було мати певну майстерність. Але одна справа – ремесло, інша – мистецтво. Багато вагань було при створенні першої виставки художнього кування: чи вдасться набрати певну кількість робіт. Головне – була ідея: виявити майстрів, показати твори, порівняти, простежити можливі напрямки розвитку й перспективу на майбутнє, поспілкуватися. Отримали величезний резонанс, про ковальство заговорили. Це було в 2000-му році. І саме тоді я вперше побачив Богдана Новосельського. Він заявив про себе дуже голосно, вже тоді мав власне обличчя, вирізнявся серед інших. Увійшов яскраво, з роботами, які не були випадковими, із стилістикою, композиційним мисленням, особливою, активно закрученою лінією-волютою, органічними листочками. Скільки листочків я бачив, а Богданові відрізняються абсолютно. Вони доведені до пластичного рівня. Складається враження, що їх виліпив скульптор, відформував і тільки тоді зібрав. Але це все робиться ковальськими методами. За тим я бачу величезну працю і головне – “робота не пахне потом”. Саме в Богдана передана ця легкість, віртуозність, коли майстер виграє мелодію, хоча за тим стільки праці. Дуже важливий для Богдана й особливий метод обробки металу. Оця матовість гармонує з усією композицією. Метал дихає й виглядає природно. Цей Майстер має власний мистецький шлях, свій стрижень, творчу лінію, власний пошук. Буває так: виставка, коваль побачив певний напрямок і намагається вже по ньому йти. Це ті люди, які не стоять твердо на ногах, не мають свого смаку, свого композиційного підходу, власних прийомів. Богдан багато різних ідей пробує, робить величезний відбір. Він завжди залишається собою, що дуже важливо для творчої особистості.

У Богдана є велика перспектива і солідні напрацювання. Маючи добру школу, він навчає, передає знання, створює творче середовище.

КМ. Іноді, намагаючись розповісти якнайповніше про митця, забувають про людину, притаманні саме їй риси…

Богдан Губаль. – Яскрава деталь: він залишається досить скромною людиною, тактовною, доброю і порядною, він дуже людяний.

Микола Сарапін. – Це великий організатор ковальської справи. Він гуртує довкола себе людей творчих, які мають індивідуальність, йому не байдуже, хто в нього працює, бо це позначається на роботах. Віддавши хлопців зі свого міста до навчання, він очікує, що вони прийдуть з новими думками, з енергією, перспективними заявками, що зможуть переконати його як учителя.